З матеріалів до Форуму з підготовки парламентських слухань з питань розвитку інформаційного суспільства в Україні, що відбувся 21 вересня 2005 р.

5. Тенденції і нагальні проблеми регулювання електронного бізнесу

 

Технологічно розвинені країни бачать в електронному бізнесі потужний механізм економічного підйому і розширення ринків збуту товарів та послуг. Тому електронний бізнес всіляко підтримується і стимулюється. У США, наприклад, з 1998 року діє Internet Tax Freedom Act , який забороняє обкладати федеральними чи місцевими податками продажі підприємств, які ведуть Інтернет-торгівлю. В підсумку такі підприємства сплачують лише податок на прибуток.

 

Як видно з активності Єкропейського парламенту, Європа також намагається всіляко сприяти розвитку електронного бізнесу. Директива 2000 року про електронну комерцію вимагає від держав-членів Євросоюзу швидкого прийняття відповідних законодавчих актів.

 

Як показують дослідження , електронний бізнес загалом збільшує надходження до бюджетів розвинених країн і відповідно зменшує надходження до бюджетів країн, які не використовують таких можливостей. Може скластися хибне враження, що країни, які менш розвинені технологічно, повинні стримувати запровадження методів електронного бізнесу.

 

Однак реальна ситуація складніша. Обмежувати доступ громадян до електронної торгівлі, особливо інформаційними продуктами в оцифрованому вигляді, доволі складно і дорого. Значить, електронна торгівля в країну прийде незалежно від бажання уряду.

 

З іншого, електронна торгівля може давати суттєві переваги в багатьох галузях. Наприклад, саме завдяки електронній торгівлі малі фірми – розробники комп’ютерних ігор – змогли вийти на світовий ринок і позбутися диктату великих компаній, які прагнули цей ринок монополізувати.

 

Таким чином, електронна торгівля створює сприятливі умови умови для виходу на світовий ринок невеликих, але спроможних технологічно компаній.

 

Тому реально для України електронний бізнес і електронна торгівля зокрема можуть бути важливим засобом виходу на світовий ринок у різних галузях: програмування, музична індустрія, розваги, наукова періодика тощо. Звичайно, при цьому можна зазнати і втрат черех прихід на наш внутрішній ринок через електронну торгівлю потужних Інтернет-компаній. Але, порівнюючи за і проти і зважаючи на те, що зупинити розвиток Інтернет- бізнесу неможливо, варто зробити висновок, що держава повинна вести активну наступальну політику у розвитку електронного бізнесу і його виходу на світовий ринок.

 

Для ефективної роботи на глобальному ринку слід не просто формально переносити законодавчі новації у вітчизняне законодавство, але принципово змінити пріоритети правової політики.

 

Це стосується наступних дилем:

 

Споживач - виробник (продавець);

Громадянин та його громадянські права – держава та органи влади;

Вільний ринок – регульований державою ринок.

 

Українське законодавство у найбільш принципових положеннях у кожній з альтернатив віддає перевагу другій позиції. Законодавство країн Євросоюзу, навпаки, на перше місце ставить інтереси споживача, а не виробника чи продавця, громадянина, а не держави, розвиток вільного ринку з мінімальним втручанням держави. Цю різницю видно на наведених вище прикладах законодавства про споживача, про електронний підпис тощо. Якщо в традиційному бізнесі згубний вплив неправильного визначення пріоритетів ще може бути якось завуальований, то електронний бізнес в таких умовах просто нездатний формуватися та розвиватися. Отже, стримуючи розвиток електронного бізнесу, держава тим самим прирікатиме себе на роль другорядного чи навіть третьорядного гравця на світовому ринку.

 

Звідси в свою чергу випливає, що насправді для створення правового поля для розвитку електронного бізнесу не так важливі закони про електронний підпис, чи про електронний документообіг, як зміна парадигми правового регулювання взаємовідносин суб ’ єктів внутрішнього ринку.

 

Більш-менш комплексна програма створення правового поля для розвитку електронного бізнесу повинна вирішити наступні питання: