4 . Основні правові проблеми електронного бізнесу

4. 2. Захист прав споживача

 

Захист прав споживача в Україні регулюється Законом України „Про захист прав споживачів” та Цивільним кодексом. В цілому Закон задовільно регулює стосунки продавця / виробника та покупця / споживача, в тому числі і для випадку торгівлі на відстані. В час, коли закон приймався, в Україні функціонував лише два види торгівлі на відстані: торгівля поштою та торгівля за каталогами. Можливість дистанційного укладання угод купівлі / продажу товарів та послуг згадується лише у ч. 3 статті 13, де передбачено, що в таких випадках відлік строку використання товару та гарантійного строку розпочинається в день отримання товару покупцем. Це дозволяє сповна використовувати Закон для електронної торгівлі.

 

Так, Закон передбачає права споживача на отримання якісного товару та захист цих прав. Деякі норми Закону можуть виглядати надто жорсткими для продавця чи виробника. Наприклад, якщо виробником чи продавцем не вказано тривалість придатності товару чи тривалість його використання, Законом встановлюється досить тривалий термін його використання. Протягом цього часу споживач має право на безплатне усунення прихованих недоліків, які не можна було виявити при покупці чи в гарантійний період, або на заміну такого товару.

 

Однак в цілому Закон, на відміну від законодавства західних країн, не встановлює пріоритету прав покупця/споживача, який є суттєвим для електронної торгівлі, а його відсутність здатна серйозно загальмувати розвиток електронної торгівлі.

 

Принциповою проблемою є умови розірвання угоди купівлі / продажу. За цим Законом покупець отримує таке право лише у випадку коли йому продано товар неналежної якості, або ж якщо продавець не спроможний замінити якісний товар, який не влаштовує покупця. В країнах Заходу, перш за все в Євросоюзі, покупець має право відмовитись від покупки протягом певного терміну без пояснень причин (див. Директиву 97 /7/ Є С Європейського парламенту та Ради від 20.05.1997 про захист прав споживачів у дистанційних контрактах) . При цьому споживач може понести витрати лише на повернення товарів.

 

Відсутність подібної норми в українському законодавстві, в т.ч. і в новому Цивільному кодексі, змушує покупця бути гранично обережним при здійсненні дистанційних покупок. Зважаючи на те, що згаданий закон ніяк не обумовлює строки доставки купленого товару чи надання послуги, покупець може бути реально позбавлений можливості отримати оплачений товар необхідної якості та з потрібним покупцеві параметрами.

 

Так, легко передбачити наступну ситуацію. Покупець отримує товар і знаходить в ньому недоліки в порівнянні з тим, як було описано товар при покупці. На підставі Закону він повертає товар продавцеві і вимагає повернути заплачені гроші. Зауважмо, що пересилки товару відбуваються або електронним шляхом, або ж звичайною поштою. Продавець, поставивши за мету не повернути гроші, повинен довести, що недоліки виникли через неправильну експлуатацію чи порушення покупцем інструкції про експлуатацію. Для початку продавець просто повідомить покупця про свої висновки. На відстані дискусія може продовжуватись достатньо довго (строки Законом не обумовлені), аж до звернення покупця з позовною заявою до суду.

 

Додамо іще, що український Закон недостатньо описує обсяг інформації про товар, яка має бути надана покупцеві. Відсутні вимоги про простий, зрозумілий і якісний опис товару. В законодавстві Євросоюзу цим питанням приділяється багато уваги. Так, в країнах ЄС покупець може звинуватити продавця в проштовхуванні нечесної угоди купівлі / продажу, якщо опис товару неповний, чи нечіткий, чи зроблений погано зрозумілою мовою.

Такі розбіжності в законодавстві України та західних країн створюють реальні труднощі не лише для українських покупців товару у вірутальних магазинах, але й для виходу української електронної торгівлі на ринки цих країн. В будь-якому разі український продавець буде змушений зважати на норми законодавства країни, куди здійснюєься продаж. Адже стаття 12 згаданої вище Директиви ЄС передбачає, що „...держави-члени вживають заходів, необхідних для того, щоб споживач не був позбавлений захисту, що передбачений цією Директивою, шляхом вибору законодавства держави не-члена...”.