"НЕ ЗВЕСТИ ДО БАНАЛЬНОГО ЗВІТУВАННЯ" ВОЛОДИМИР ПУТІЙ, ЗАСТУПНИК НАЧАЛЬНИКА ГОЛОВНОГО УПРАВЛІННЯ З ПИТАНЬ РЕГУЛЯТОРНОЇ ПОЛІТИКИ

 

 

 

 

 

Володимир Путій, заступник начальника Головного управління з питань регуляторної політики та підприємництва КМДА

 

 

 

 

 

- Суть закону про дозвільну систему - звільнити підприємців від зайвого ходіння по конторах за різноманітними погодженнями. Більше року вже діє закон про реєстрацію, тож маємо досвід із реформування системи реєстрації, де вже є певний позитив: на етапі створення підприємства необхідно відвідати статистику і дозвільні органи, а сьогодні ми і дозвільну систему намагаємося гармонізувати. Практика показує, що чиновники можуть працювати. Головне, треба оптимізувати дозвільні процедури, вивчити, визначитися з ними, відсіяти те, що не потрібно. Нас же навчили, виробили у чиновників ще в радянські часи звичку працювати за принципом колективної відповідальності. І це яскраво спрацьовує при видачі дозволів - хай там один і другий орган погодить, а тоді вже і ми. А якщо серйозно проаналізувати погодження, то в більшості з них зазначено: зауважень немає. Або вказують на якусь дрібницю. Практично, більшість із цих погоджень кардинально нічого не дають. Тобто папка погоджень - це така собі колективна відповідальність чи суспільне самозаспокоєння. На жаль, фахівці, які працюють із цими проблемами, не розуміють, чи не хочуть розуміти, що головне - це оптимізація. А ті доручення, які нам йдуть згори: зробити те чи те, надати ту чи іншу інформацію, десь все це зводиться і підбивається - це не діяльність, це створення видимості, це аби виконати, а не зробити так, щоб було краще. Звичайно, супротив сильний, кожен владний орган хоче залишити за собою дозвільні функції. Ось, наприклад, на запит нашого управління надходять листи з органів, про які всі знають, що вони надають погодження, висновки, а вони пишуть, що цим не займаються. І лише, коли їх поставили перед фактами, тоді вони змушені були погодитися, що все-таки займаються, і вказали на підставі чого. І це, на жаль, не поодинокий випадок, це велика проблема, можна навіть сказати, що глобальна і мало вивчена. Щодо закону про дозвільну систему, то я, на превеликий жаль, передбачаю складнощі з його впровадженням. Адже кожен закон повинен мати продуманий механізм виконання. Написати красивий закон можна, але впровадити, зробити дієвим значно складніше. Маємо приклад - закон про державну реєстрацію. Звичайно, він виконується, механізми відпрацьовуються і удосконалюються. Але, труднощі й несуразності досі не всі подолано. І, зверніть увагу, цей закон запроваджувався не на голому місці - була напрацьована база, були спеціалісти, що займалися реєстрацією. Влітку 2004 року, коли закон вступив в силу, вони просто отримали новий статус. До того ж й установчі документи не зазнали значних змін. Сам механізм проведення реєстрації змінився, тому що запрацював єдиний державний реєстр. Але, можна сказати, що із вступом в силу закону про реєстрацію - йде логічний процес удосконалення механізму. Що стосується закону із дозвільної системи, то можна відразу зазначити що, по перше, це абсолютно для України нове, а звідси й слідує друге - фахівців-адміністраторів у нас немає. Третя проблема, це владна ієрархія, адже фахівці, наприклад у Києві, будуть працювати на районних рівнях, а погодження їм треба буде отримувати і від міських структур, і вищих. А бюрократи - це бюрократи, кожен з них, при бажанні, зможе знайти можливість, щоб щось не зробити, тому адміністратор, щоб на нього зважали, повинен мати відповідний статус. Отже, можна передбачити затяжний період впровадження через відсутність серйозної апробації. Адже візьмімо для порівняння впровадження закону про реєстрацію і ті труднощі, які виникли на його шляху. Ці нормативні акти мають багато подібного, але основна різниця - один мав тривалий дослідний режим, інший - ні. Це продемонструвало і впровадження "єдиного офісу" в дозвільних процедурах, яке не дало тієї результативності, що в реєстрації. Як кажуть підприємці, полегшення з дозволами вони не отримали. При реєстрації ж хоч і не у всіх напрямках, але отримали. При створенні нового підприємства, наприклад, є відчутне спрощення - там діє принцип "єдиного вікна". А от при внесенні змін і доповнень в документацію діючих підприємств - працює старий механізм. Є ще одна вірогідна небезпека при впровадженні нового дозвільного закону - для того щоб вчасно відрапортувати про те, скільки створено офісів, скільки державних адміністраторів призначено, буде запущено механізми тиску. І знову бажане буде видаватися за дійсне. Що ж до адміністратора, то й тут можливі проблеми. Якщо державний реєстратор у класифікаторі посад чиновницьких все-таки визначений і то маємо проблему, працює на однакових посадах з однаковими зарплатами в одному приміщенні допустимо п'ять держреєстраторів. Досвід у людей різний, комусь доводиться організовувати їх роботу, а всі вони прирівнюються до начальника відділу з однаковою зарплатою. То чи не буде адміністратор мати так само несправедливу у порівнянні з іншими держслужбовцями і завантаженість, і інтенсивність праці, і відповідальність, і неадекватну грошову винагороду у вигляді зарплати начальника відділу. Тобто навіть сьогодні виникає багато технічних питань з приводу закону, а з часом впровадження знайдеться ще більше. Безперечно, зроблений закон дуже потрібний, але під нього треба дуже глибоко продумати всі механізми. Адже мати адміністратора в сільському районі - це одне, і зовсім інше - у великому місті. Наприклад, у сільському районі одну-дві реєстраційні справи приймають на тиждень, а у Шевченківському районі Києва 120 справ - щоденно. Сьогодні, треба більш детально вивчити роботу держреєстраторів, щоб не наступити на ті самі граблі. На мою думку, повинні бути запровадженні інститути адміністраторів на рівні Києва і областей, з метою координації та виконання інших функцій аж до безпосереднього вирішення проблем з дозволами. Як у законі про реєстрацію, так і у цьому законі роль обласного рівня нечітко виписана. А досвід показав, що без обласного рівня обійтися неможливо. Самі представництва Держпідприємництва не можуть взяти ту функцію, яку виконує безпосередньо облдержадміністрація чи міськдержадміністрація в місті Києві, так як зовсім інший вплив керівника міста на райони в місті, ніж у голови представництва Держпідприємництва. Звичайно, закон прогресивний, потрібний. Головне, щоб він запрацював, щоб все не звелося до банального звітування. Будь-який закон не може передбачити всі моменти і всі нюанси, але має бути тверда основа.

 

 "Підприємництво в Україні", грудень / 2005